Василь Носачевський (1885-1962 рр.) - співак (ліричний тенор), бандурист, актор, педагог, катеринославський просвітянин.
Василь Іванович Носачевський народився 22 березня 1885 року в м. Березна Черніговської губернії. Мати Василя була домогосподаркою, а батько - теслею у школі, при якій вони і мешкали. Батько також чоботарював. У 1901 році родина переїхала до Катеринослава, де Василь Носачевський, здібний до знань став навчатись. З червня 1901 року по жовтень 1921 року він служив у Катеринославській казенній палаті канцелярським службовцем, лічильним чиновником, помічником столоначальника нижчого і вищого окладів. Після революції 1917 року казенну палату перетворено на фінвідділ при губвиконкомі - він працював там до осені 1921 року на посаді столоначальника гербового столу. З листопада 1921 року по травень 1933 року працював юрисконсультом на Брянському заводі.
У 1912-1916 роках Василь Носачевський навчався в Катеринославському музичному училищі по класу вокал. Творчу діяльність розпочав як співак-бандурист музичного гуртка Катерининської залізниці, брав активну участь у роботі товариства «Просвіта». У вересні 1919 року він як артист драматичної трупи, яка виступала в Літньому театрі міського саду в Катеринославі, грав у низці вистав українського репертуару. У 1919-1921 рр. й пізніше Василь Носачевський артист Українського державного театру ім. Т. Г. Шевченка (кол. «Колізей», «Українська робітнича радянська драма при Губнаросвіті»). Виступав у виставах, поставлених режисером Г. Бойком в ролях Андрія в «Запорожці за Дунаєм», Лея в «Степовому гості» Грінченка, Левка в «Майській ночі», Петра в «Наталці Полтавці», Хоми Брута у «Вії» за Миколою Гоголем.
На початку 1920-х років Василь Носачевський виступав у концертах художньої капели ім. М. Лисенка під керівництвом Івана Паторжинського. Він виступив як бандурист на традиційному Шевченківському святі, яке відбулось 7 березня 1920 року на осередку «Просвіти» у с. Чаплі Новомосковського повіту (нині село в складі м. Дніпра).
У 1920-1921 рр. Василь Іванович Носачевський - співак-бандурист хору «Зоря», у 1930-1935 рр. - викладач філії Харківського музичного-театру робітфаку. У 1933-1937 рр. працював в м. Дніпропетровську керівником аматорських колективів Палацу культури і водночас юрисконсультантом Обласного відділу Українського товариства глухонімих. Василь Носачевський товаришував з Дмитром Яворницьким.
У 1937 році Василь Іванович Носачевський за звинуваченням у контрреволюційній діяльності заарештований, перебував на засланні у Казахстані, де виготовив бандуру, на якій виконував пісні та організував хорову капелу. У 1944 році звільнений. 26 лютого 1958 року справу по звинуваченню В. І. Носачевського переглянуто Президією Дніпропетровського обласного суду і скасовано постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 11 лютого 1939 року. Справу припинено за відсутністю складу злочину.
З лютого 1945 року по червень 1947 року В. І. Носачевський - юрисконсульт обласного аптекоуправління, з 1949-1952 рр. - керівник капели бандуристів Дніпропетровської обласної філармонії (нині Дніпропетровська обласна філармонія імені Леоніда Когана). Вийшовши на пенсію, працював педагогом Дніпропетровського музичного училища (нині Дніпровська академія музики), з листопада 1950 року по лютий 1952 року - педагог по класу бандури Дніпропетровської центральної дитячої музичної школи. У Дніпропетровському національному історичному музеї імені Дмитра Івановича Яворницького зберігається бандура Василя Івановича Носачевського.
Василь Іванович Носачевський помер 17 серпня 1962 року.