Михайло Львович Оберман (1909-1983), піаніст, педагог, директор Дніпропетровського музичного училища ім. М. І. Глінки (нині Дніпровська академія музики). Заслужений працівник культури УРСР (1972).
Масштаб діяльності Михайла Львовича Обермана виходив за межі Дніпропетровського регіону та України. Саме йому належить створення музичної освіти області. Протягом 33-х років очолював Дніпропетровське училище ім. М. І Глінки та сприяв становленню училища як центру музичної культури Дніпропетровщини. За його участю у Дніпропетровській області були відкриті Криворізьке (1961 р.) і Дніпродзержинське (нині Камʼянське, 1967 р.) музичні училища та 80 дитячих музичних шкіл.
Михайло Львович Оберман народився 1 липня 1909 року в київській родині столяра Льва Обермана. Хлопчик мав прекрасну музичну пам’ять та музикальний слух. Першими вчителями були старші брати, які навчалися у Київській консерваторії з класу фортепіано. Початкову музичну освіту здобув у Києві у відомої піаністки В. Стешенко-Куфтіної. У 1932 році М. Л. Оберман з відзнакою закінчив консерваторію по класу фортепіано професора К. М. Михайлова і отримав кваліфікацію піаніста-виконавця та викладача. Після закінчення консерваторії Михайло Львович продовжив удосконалювати свою майстерність у видатного українського композитора, професора Київської консерваторії В. С. Косенка, у якого ще в консерваторії займався по класу камерного ансамблю.
У передвоєнний період Михайло Оберман багато уваги приділяв концертній та педагогічній діяльності, виступав з концертами, брав участь у конкурсах. У 1931 році він став лауреатом ІІ-го Всеукраїнського конкурсу піаністів. У липні 1940 року був призначений директором Дніпропетровського музичного училища. Він поєднував посади директора училища та музичної школи, працював викладачем з класу фортепіано та солістом Дніпропетровської філармонії.
На початку війни училище евакуювалося в Тобольськ, де Михайло Оберман не лише продовжив навчання студентів, а й ініціював створення музичних груп для інвалідів війни. Більшість з них стали викладачами музики.
У 1943 році, коли Дніпропетровськ був звільнений, колектив повернувся до рідного міста. Було відбудовано частково зруйноване приміщення училища, проведено прийом учнів і з 1 жовтня1944 року в училищі почалися регулярні заняття.
В училищі поряд з існуючими фортепіанним, струнним та вокальними відділеннями відкривалися нові: диригентсько-хорове, музично-теоретичне та відділ народних інструментів. У 1948 році відзначений 50-річний ювілей Дніпропетровського музичного училища. Рішенням уряду йому було присвоєне ім’я композитора Михайла Івановича Глінки. Михайло Львович організовував щорічне проведення обласних семінарів, огляд-конкурсів для учнів та викладачів ДМШ з наступним обговоренням роботи педагогів та шкіл в цілому. М. Л. Оберман започаткував ще одну традицію - новий викладач повинен був дати сольний концерт, щоб колектив зміг ознайомитись з його творчою індівідуальністю. Майже жоден концерт в училищі не проходив без яскравого виступу М. Л. Обермана.
Методи, які він використовував для виховання піаністичної техніки були досить різноманітні. Методичні принципи Обермана-педагога знайшли відображення в його роботі «Вопросы развития фортепианной техники у учащися музыкальных школ». Про багатогранність таланту М. Л. Обермана свідчить його активна публіцистична діяльність. Це професійні, глибокі, критичні рецензії на постанови Дніпропетровського робітничого оперного театру довоєнного періоду, освітлення проблем організації музичної освіти у Дніпропетровську та області.
У 1972 році Михайлу Львовичу Оберману було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури УРСР».
Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки та Національна Всеукраїнська музична спілка засновували конкурс юних піаністів імені Михайла Обермана для учнів мистецьких шкіл та академії.
Михайло Львович Оберман помер у 1983 році.