Вулиця Шевченка розташована в історичному районі міста Дніпра. Початкову назву «Поліцейська» вулиця отримала у 1850 році, після будівництва жандармських казарм. В 1923 році вулиці присвоєно ім'я Тараса Григоровича Шевченка.
Вперше вулиця з'явилася на плані міста архітектора Івана Старова у 1790-х роках. На вулиці в основному будували казенні будівлі та прибуткові будинки. План, що відображав реальну забудову міста до кінця 20-х років ХІХ століття, показував забудову від вулиць Казанської (нині Михайла Грушевського) до Олександрівської (нині Січових Стрільців), по обидві сторони вулиці Поліцейської. В 1830 році, по типовому на той час проєкту, збудовано двоповерховий будинок з мезоніном, який належав сімейству Пчолкіних. Інтенсивна забудова Поліцейської починається з 90-х років ХІХ століття. Нагірний район стає найпрестижнішим житловим районом Катеринослава.
Жандармська балка (нині Червоноповстанська) перегороджувала вулиці шлях на гору. В 1900-1901 роках, коли було збудовано кам'яний міст через Жандармську балку, почалася забудова вулиці. Пізніше міст отримав назву «Поліцейський». Рельєф вулиці Шевченка складний, вона ніби перетікає зі схилу головної міської височини на схил прилеглого пагорба, має мальовничий ландшафт, але складна для забудови.
Одна з найвідоміших будівель на вулиці Шевченка - колишній прибутковий будинок Мізко. Будинок №59 був зведений на замовлення дворянина Григорія Мізка за п'ять років у період з 1900 по 1905 роки. У 1907-1908 рр. у верхній частині Поліцейської на північній стороні вулиці будується будівля 1-ї міської гімназії. Будівля за проєктом архітектора Д. С. Скоробогатова збудована з цегли, двоповерхова, з укрупненою центральною частиною та бічними крилами. У довоєнні роки в будівлі розміщувалася трудова школа №23. Під час Другої світової війни вона була зруйнована, відновлена з надбудовою в 3 поверхи та стала третім корпусом гірничого інституту.
На розі вулиць Шевченка і Гоголя привертає увагу двоповерховий особняк з гарною вежею, збудований 1913-го року в стилі модерн, прикрашений барельєфами, що змальовують епізоди шахтарського життя, та емблемою гірників - два схрещених молотки. Це будинок гірничого інженера, члена Міської управи Є. П. Непокойчицького.
Вище вулиці Гоголя в модерновому будинку №21 знаходиться художній музей. Його збудовано на початку ХХ століття. В будівлі розміщувалося Катеринославське губернське землемірне училище, пізніше землевпорядний технікум, а з 1937 року - художній музей. У роки Другої світової війни будівля була зруйнована. Музей відкрився після її відновлення, у 1946 році. З 1978 року будівлю повністю займає Дніпровський художній музей. В 1937 році, майже навпроти художнього музею, збудована чотириповерхова будівля школи №80 (нині Ліцей інформаційних технологій при ДНУ імені Олеся Гончара - буд. №8).
Уздовж вулиці розташовуються як офіси зі скла та бетону, так історичні особняки. На вулиці збудовано житлові комплекси та бізнес-центри. На деяких нових будинках можна побачити фасади старовинних будівель.
На вулиці Шевченка розташована РВВС Соборного району - буд.7, Дніпровська торгово-промислова палата - буд, 4, Соборний районний відділ Дніпровського міського управління МВС - буд. 7, Бізнес-центр «Медісон» - буд. 49, ЖК «Катеринославський-1» - буд. 51, 53а - Готель «Каспій» - буд. 53а, а також банки, аптеки, магазини, кафе.
Будинок Мізко (вул. Шевченко, 59)
Домоволодіння на розі вулиць Поліцейської (нині Шевченка, 59) та Казанської (нині Михайла Грушевського) наприкінці ХІХ століття належало Григорію Георгійовичу Мізку. На будинку є табличка, що він належав Григорію Мізку - племіннику статського радника Дмитра Мізка, директора першої Катеринославської гімназії. Наприкінці 1890-х років Григорій Мізко придбав сусідню ділянку на Поліцейській вулиці, яка мала ті ж розміри, що й його родова садиба, і розпочав будівництво великого прибуткового будинку за проєктом архітектора Г. І. Панафутіна. Будівництво першого корпусу нового домоволодіння було закінчено в 1900 році, а весь комплекс, що складається з семи корпусів, був завершений в 1905 році.
Найбільше домоволодіння Катеринослава оцінювалося приблизно 1 млн. рублів. Фасади основного корпусу вирішені у архітектурному стилі необароко. Імпозантність фасадів підкреслювала високе соціальне становище мешканців і служила рекламою домовласника, говорячи про його багатство та присутність смаку. Рішення фасадів найкраще у місті наслідування пізнього європейського бароко - «стилю Людовіка XVI». Корпус уздовж вулиці Поліцейської виконаний у готичному стилі.
Домоволодіння містило величезну кількість різноманітних за призначенням приміщень. З 1908 року в будинку Мізко працювала «1-я Катеринославська зуболікарська школа лікаря Р. Ю. Вебера та зубних лікарів Г. Ф. Львова та О. І. Шрейдера», з найбільшою у місті стоматологічною клінікою. Крім квартир у будинках розміщувалися вісімнадцять магазинів. Серед них найбільший мануфактурний торговельний будинок «І. М. Золотаревський та сини», найвідоміша - книгарня «Слово» з видавництвом при ньому, склади інструментальної сталі братів Белер, склад фотографічного приладдя Павла Івановича Томара, а також магазин Питомого відомства з великим винним льохом.
У 1900 році в окремому корпусі на Казанській вулиці відкрилося жіноче училище С. І. Степанової. З 1905 року воно отримало права гімназії, а в 1909 році стало жіночим Комерційним училищем. З 1902 року тут працював Клуб товариства прикажчиків, пізніше реорганізований в Комерційні збори. Він займав два поверхи «готичного» корпусу на Поліцейській вулиці. Після початку Першої світової війни його приміщення були здані частинами Аукціонному залу Єрмолаєва, ресторану «Яр» та чоловічій гімназії С. Г. Бронь.
З грудня 1919 року приміщення будинку Мізко зайняли місцева Рада Народних комісарів, також там розміщувалися відомчі квартири. А наприкінці 1921 року будівля була передана Комітету покращення побуту учнів і стала «Домом пролетарського студентства №1», а на його фасаді з'явилася абревіатура «ДПС». У 1921 році частину будинку зайняв штаб Першої Кінної армії, а через деякий час - прибутковий будинок став студентським гуртожитком, в одному з корпусів виділили квартири для викладачів, відкрили їдальню та бібліотеку.
У середині 1930-х років, деякі з приміщень, що звільнилися, були зайняті науковою бібліотекою Дніпропетровського держуніверситету. У березні 1942 року в період окупації під час Другої світової війни у будівлі розміщувався штаб протиповітряної оборони Дніпропетровська, частина приміщень використовувалася як казарми. Під час визволення міста у 1943 році до корпусів не потрапило жодного снаряду, проте їхній стан після звільнення був катастрофічним.
У 1943 році будинок Мізко передали Дніпропетровському університету. Після ремонту тут влаштувався ректорат, філологічний та історичні факультети. Частина будинку, як і раніше, стала студентським гуртожитком. У 1960-х роках спеціальна комісія визнала, що будівля перебуває в аварійному стані, а у 1968 році - передали МінЧерМету в обмін на фінансування будівництва нового університетського містечка.
Прибутковий будинок Мізко, що розташувався в самому центрі міста, багато чого пережив за роки свого існування. Однак і сьогодні він вражає унікальною та загадковою архітектурою. Будинок Мізко більше за будь-яку іншу будівлю міста, схожий на палац. Приміщення будівлі здаються в оренду багатьом фірмам, магазинам, конторам, кафе.
Цікаві факти
Довжина вулиці - 1300 метрів.
Вулиця Шевченка знаходиться в Соборному районі міста Дніпра, має 6 кварталів.
На вулиці Поліцейській (нині Шевченка) у Катеринославі розташовувались органи міського самоврядування.
З 1907 року по 1970 рік діяв трамвайний маршрут Чкалова (Святослава Храброго) - Короленка - Шевченка - Виконкомівська. В 1970-х роках трамвайну колію демонтовано.
Григорій Мізко володів прибутковим будинком, але ніколи не жив у ньому (нині вул. Шевченко, 59).
Будинок Мізко (нині вул. Шевченко, 59) розташований на перетині двох вулиць - Поліцейської та Казанської і одразу мав декілька адрес (в адресних довідниках того часу вказувався не номер будинку, а прізвище його власника).
З 1914 році в будинку Мізка знаходилась перша українська книгарня «Слово» Дмитра та Марії Лисиченко.
У будинку Мізко знаходився склад фотографічних приладів Павла Івановича Томара, покупці могли безкоштовно читати фотографічні журнали та скористатись лабораторією і отримати уроки під керівництвом професійного фотографа.
На кутовому фронтоні будинку Мізко збереглася абревіатура «ДПС» (Дім пролетарського студентства), ліпна вставка з лаврових вінків, що перетинаються, і факела.
В одному з корпусів будинку Мізко була жіноча гімназія, а пізніше - жіноче Комерційне училище, де навчалося понад 500 студенток.
Галя Мазуренко - найвідоміша поетеса української діаспори навчалася в жіночому комерційному училищі С. І. Степанової.
Частина даху особняка Непокойчицького (нині вул. Шевченка, 33) була скляною та знаходилася над величезною гостьовою залою, по центру якої встановлювали Новорічну ялинку. Скло даху спеціально підсвічували, щоб було видно, як падає сніг.