Євген Вировий (1889-1945), культурно-освітній діяч, педагог, видавець, один з діячів катеринославської «Просвіти», колекціонер.
Євген Семенович Вировий народився 27 лютого 1889 року в м. Сміла Черкаського повіту в заможній селянській родині. У 1903 році вступив до Глухівського учительського інституту. З юних років був послідовником ідей українського націоналізму, під час навчання, став одним з ініціаторів створення в інституті українського гуртка. На його засіданнях читали заборонену українську літературу, виступали за національну українську школу. Цим гуртком опікувався Дмитро Дорошенко (політичний діяч, дипломат, історик, літературознавець, бібліограф, засновник «Просвіти» на Катеринославщині), який відіграв значну роль у житті Євгена Вирового, ставши його наставником і другом.
Після закінчення навчання Євген Вировий працював вчителем у Жмеринці. У 1909 році переїхав до Катеринослава, де отримав посаду вчителя історії у Комерційному училищі (1910-1919 рр.). Євген Вировий виявив великий педагогічний хист, любов до дітей і діти його любили. В Катеринославі він активно долучається до громадської та культурно -освітньої діяльності. 7 лютого 1910 року Євген Вировий був обраний членом Катеринославської вченої архівної комісії, 26 вересня 1911 року загальними зборами затверджений членом Катеринославської «Просвіти». Він був і діяльним членом «Товариства українських поступовців». Євген Вировий товаришував з Дмитром Яворницьким, Андріаном Кащенком, Василем Бідновим. Коли у 1916 році царська влада закрила в Катеринославі «Просвіту», він заснував «Українське видавництво», яке видало кілька десятків українських книжок.
Через свою діяльність Євген Вировий перебував під негласним наглядом поліції. Він був головою відродженої навесні 1917 року Катеринославської «Просвіти». Євген Семенович був ініціатором створення і головою Українського учительського товариства в Катеринославі (1917-1918 рр.), головою Культурно-просвітньої комісії Трудового конгресу в Києві (1919 р.).
В журналах «Дніпрові хвилі», «Рідний край», «Рада» були надруковані статті Євгена Вирового. У журналі «Живе слово» (1918 р., №1) надрукована стаття «Великий революціонер - Апостол Правди» про революційне значення поезії Т. Г. Шевченка. У 1918 році Євген Вировий був організатором Шевченківських свят у місті. Під його керівництвом «Українське видавництво в Січеславі» видало твори Шевченка: «Заборонені поезії» (1917 р.), «Сон» (1917 р.) і «Кобзар» (1919 р.).
У 1919 році Євген Вировий виїхав за кордон і оселився в Празі. Тут продовжується його видавнича діяльність. Він заснував у Берліні «Видавництво української молоді» (1922 р.) та очолив Український громадський видавничий фонд у Празі (1923-1932 рр.), співпрацював із часописом «Книголюб». В еміграції він видавав книги Д. Чижевського, Д. Антоновича, С. Русової, В. Щербаківського, О. Олеся, Ю. Дарагана та інших. Завдяки йому з нагоди сторіччя першого видання у Празі у 1941 році перевидано «Кобзар». Євгена Вирового називають одним із найвизначніших видавців української книги XX століття.
Євген Вировий володів значною колекцією українських марок, яка була неодноразово відзначена на міжнародних виставках. Він зредагував кілька альбомів українських марок, написав статтю «Українська філателія». Його можна вважати основоположником філателістичної україніки.
За думкою деяких дослідників, Євген Вировий був членом Організації українських націоналістів.
17 травня 1945 року Євген Семенович Вировий покінчив життя самогубством під час арешту органами НКВС.
У 2015 році вулиця Кочкіна в Амур-Нижньодніпровський районі міста Дніпра перейменована на вулицю Євгена Вирового.