Наталія Петрівна Нікуліна (1947-1997) - українська поетеса, літературознавиця, журналістка. Кандидат філологічних наук (1973). Член СПУ (1979). Премія імені Павла Тичини (2000).
Наталія Петрівна Нікуліна народилася 7 липня 1947 року у місті Макіївка Донецької області. У 1958 році родина переїхала до Дніпропетровська. Наталія закінчила середню школу №89, вступила до університету на вечірнє відділення філологічного факультету. Водночас працювала редакторкою на обласній телестудії. Ще навчаючись у школі, почала писати вірші, одержувала призи на обласних олімпіадах. Захоплення доньки поезією підтримував батько Петро Андрійович - відомий на Дніпропетровщині журналіст, і мати - Олена Миколаївна - вчителька російської літератури в школі.
Вірші Наталки з’являються на сторінках обласних газет - «Зоря», «Прапор юності», та на сторінках республіканських видань « Прапор», «Дніпро». В 1967 році у видавництві «Промінь» виходить перша книга її віршів «Вишневий спалах». Критики відзначили ерудицію авторки та розкутість поетичних образів. В 1970 році закінчила Дніпропетровський університет (нині Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара). У 1973 році захистила кандидатську дисертацію за темою «Професійна лексика лоцманів дніпровських порогів».
Працювала викладачем англійської мови в школі, методистом в бібліотеці, на радіо і телебаченні, позаштатним кореспондентом газети «Культура і життя», де опублікувала низку статей, зокрема про майстрів петриківського розпису. У 1979 році Наталка Нікуліна була прийнята до спілки письменників України. Незважаючи на зайнятість на радіо, вона ще більш активно працює на терені української поезії. Виходять нові книги її віршів «Пізнання» (1981 р.), «Червоний кетяг» (1984 р.), «Житом перейти» (1990 р.), «Тиха бесіда» (1993 р.).
Головна тема її творчості - це Україна, її минуле, сучасне і майбутнє. Наскрізними мотивами її творів є відчуття часу, вічності й миті, роздуми про світ мистецтва, літератури, їхню вагому роль у суспільстві. У поезіях чимало психологічних замальовок, що виражають таке складне почуття, як кохання.
Вірші Наталки Нікуліної зроблені вправною рукою, з дотриманням правил і норм класичного віршування. Вона була не тільки поетесою, а й вченою - кандидатом філологічних наук, тому особливо уважна до мови, до культури вірша. Наділена даром надзвичайно тонко і глибоко відчувати слово, вона створила не тільки власні поезії, які стали окрасою української літератури, а й змогла поглянути на творчість колег. ЇЇ перу належать цікаві літературні розвідки про поезію М. Чхана, О. Зайвого, А. Кацнельсона, прозу М. Зобенко, творчість О. Омельченко.
Непересічність поетичного таланту, шляхетність, ґрунтовність науковця, поєднавшись, проявились і в її журналістській діяльності. Як редактор обласної радіостудії Наталка створила декілька циклів радіопередач, серед них - «На полі слова», присвячений письменникам Придніпров’я і літературному процесу в краї від давнини до сучасності. Вона підготувала і провела понад 150 передач. За цей цикл поетеса нагороджена почесним дипломом лауреата премії імені Дмитра Яворницького (1997 р.).
Поетеса Наталка Нікуліна - виділяється в українській літературі другої половини ХХ століття. ЇЇ творчий внесок в культуру Придніпров’я незаперечний. Вона Лауреат літературної премії імені Павла Тичини за книгу «Тиха бесіда» (2000, посмертно).
Наталка Нікуліна трагічно загинула 23 червня 1997 року.
Рішенням Дніпровської міської ради №78/46 від 31 січня 2024 року вулицю Некрасова в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпро перейменовано на вулицю Наталки Нікуліної.