Проспект Сергія Нігояна, спочатку мав назву Перша Чечелівка, вже у ХІХ столітті вважався головною вулицею слободи. У 1913 році вулиця перейменована на Миколаївський проспект. Після лютневої революції 1917 року цю назву перестали вживати та повернулися до назви Перша Чечелівка. У 1946-му році вулиця отримала нову назву - проспект ім. Калініна. У січні 2015 року проспект Калініна перейменований на честь Сергія Нігояна, який першим загинув на вулиці Грушевського у Києві 22 січня 2014 року під час Революції гідності.
Вулиця 1-а Чечелівка (нині проспект Сергія Нігояна) виникла в кінці 80-х років ХІХ століття в зв’язку з швидким розвитком промисловості і збільшенням населення міста. Коли почалося будівництво залізниці і мосту через Дніпро, тут виникло робітниче селище, яке назвали Чечелівка. Назвали на честь старого солдата Чечеля, який за переказами старожилів першим оселився в цій місцевості. У 1884 році була заснована лікарня, яка була розміщена в одноповерховому цегляному будинку. Забудова Чечелівки почалося коли у травні 1887 року став до ладу Брянський завод.
Дирекція заводу для інженерно-технічного персоналу збудувала 3-поверховий будинок, одночасно із закладкою заводу. В даний час особняк є звичайним житловим будинком (нині проспект Сергія Нігояна, 50). У 1915 році збудована Брянська (Миколаївська) церква. На розі 1-ї Чечелівки (проспект Сергія Нігояна) та вулиці Сквозної (Виноградова) знаходилася аптека Пріцнера. На 2 поверсі будинку розміщувалось залізничне училище. В 1916 році Лев Пріцнер збудував 2-поверховий будинок для аптеки. В Катеринославському Будинку наукового товариства ім. О. Л. Караваєва (нині проспект Сергія Нігояна, 33) систематично читали лекції для для робітників та учнів, знаходилася бібліотека, яка пізніше була передана в бібліотеку Палацу імені Ілліча.
У 1935 році було збудовано триповерховий будинок 2-ї клінічної лікарні. Пізніше лікарні передали корпус «Палацу Профілактики», збудований архітектором О. Л. Красносельським у 1927 році. У Палаці розмістилася поліклініка лікарні. Поруч із лікарнею, по проспекту розміщена 4-поверхова будівля Індустріального технікуму, яка збудована у 1936 році. Одним із найзначніших будинків на проспекті є Палац Праці (Палац культури імені Ілліча, нині Український дім). Його побудовано на місці Брянської площі. Палац культури збудовано за проєктом архітектора Олександра Красносельського у 1928 році.
На вулиці 1-Чечелівка виросли нові багатоповерхові будинки для робітників заводів імені Петровського, імені Леніна та інших. У 1946 році на початку проспекта на місці кладовища було створено парк імені Калініна з братською могилою радянських воїнів, загиблих у Другій світовій війні (нині парк Пам’яті і Примирення).
На вулиці знаходиться Новокодацька районна рада, Дніпровська філія Українського державного центру радіочастот, Дніпровське вагонне депо (ЛВЧД-1), Ліцей ДМР № 36, Дніпровський індустріальний фаховий коледж, магазини, ресторани, кафе, кав’ярні, салони краси.
Проспектом курсують трамвайні маршрути № 5, №14, тролейбусний маршрут №4. На проспекті знаходяться 2 станції метрополітену - «Метробудівників» та «Металургів».
Будівля Аптеки Пріцкера, проспект Сергія Нігояна, 4
В 1916 році аптекар Лев Пріцкер збудував двоповерховий особняк і перевів сюди свою аптеку, яка спочатку знаходилася на розі Миколаївського проспекту (нині проспект Сергія Нігояна) і вулиці Сквозної (нині вулиця Щепкіна). У новому будинку перший поверх займала аптека, другий його квартира. Новий будинок, збудований Пріцкером, проєктував відомий міський архітектор О.Л. Красносельський. Шанувальник класичних форм в архітектурі (особливо у першому періоді своєї творчості), він у цьому будинку втілив їх сповна.
Будинок Пріцкера виконаний у формі італійського палацу XVI століття. Урочистий на всю висоту будівлі коринфський ордер з високим парапетом над антаблементом, чіткий ритм віконних отворів надають цій невеликій за розмірами будівлі величний вигляд. Будівлю прикрашали чотири коринфські колони, вишукана ліпнина та барельєфи. На його унікальному фасаді з венеціанським вікном був напис «Аптека». Також на ньому було зображено маскарон (голова чоловіка) одного з грецьких богів. Будівля Аптеки одна з найкращих дореволюційних робіт архітектора Олександра Красносельського.
Будинок виглядав особливо екзотично в районі Чечелівки - найбільш невпорядкованому та криміногенному районі Катеринослава початку XX століття. Коли почалася революція Лев Пріцкер разом з сім'єю виїхав за кордон, ймовірно, до Франції. Радянська влада націоналізувала будинок. Будівля пережила революцію і вистояла у Другу світову війну, коли половина міста перетворилася на руїни.
Протягом усього XX століття до початку 2000-х років, на першому поверсі будинку, колишньої Аптеки Пріцкера, незмінно працювала аптека, з тією ж знаменитою мармуровою лавкою зліва від входу. Збереглися меблі аптеки, різьблені дерев'яні аптечні шафи, прилавки, а також старовинний касовий апарат. На другому поверсі, де колись жив сам аптекар Лев Пріцкер, влаштували дитячий садок, який виїхав з будинку в 90-ті роки.
Будівля Аптеки Пріцкера - Пам'ятка архітектури місцевого значення №115. Нині особняк перебуває у занедбаному стані, незважаючи на його статус.
Будівля Брянської церква (Будинок органної та камерної музики ), просп. Сергія Нігояна, буд. 66
Брянську церкву було урочисто закладено 6 березня (21 лютого по старому стилю) 1913 року до 300-річчя будинку Романових. Офіційна назва церкви - Свято-Миколаївська, майже одразу поступилася неофіційній назві - Брянська церква. Церкву було збудовано за проєктом інженера-архітектора Г. І. Туровця в стилі еклектики з елементами неокласицизму, бароко та модерну, інтер’єр та іконостас створив архітектор Є. О. Константинович. Храм кам’яний, п’ятикупольний в формі ротонди. Дуже оригінальні бічні портики з чотирьох колон іонічного ордера на стилобатах, увінчані ошатними фронтонами. Завівтарна апсида зовні оформлена напівциркулярною відкритою колонадою. Завершує архітектурний вигляд храму - чотирьохярусна дзвіниця з хрестом, розташована із західного боку храму. Будівля була оснащена пароводяним опаленням, вентиляцією, електричним освітленням та годинником.
В 1929 році храм було закрито. На кінець 1932 року в покинутих приміщеннях було відкрито виставку зразків продукції металургійного заводу ім. Петровського, проте вже через рік було передано заводському Будинку піонерів та школярів під дитячу технічну станцію. В 1935 році в ньому розмістився Музей заводу імені Петровського. З 1941 по 1961 роки церкву було повернуто релігійній громаді. Під час Другої світової війни будівля майже не постраждала (було вибито шибки, частково втрачено дах над вівтарною частиною). На початку 1960-х років церкву було переплановано під Дитячу спортивну школу №4.
В 1979 році Брянська церква була затверджена архітектурною пам’яткою республіканського значення. 22 червня 1982 року облвиконком ухвалив рішення перетворити будівлю на Будинок органної та камерної музики. У тому ж році за проєктом дніпропетровського архітектора Л. Г. Попова розпочалися реставраційні роботи, які тривали до травня 1986 року. У 1987 році Брянська церква відкрилася після реконструкції як Будинок органної та камерної музики який вміщував 250 осіб. У будівлі було встановлено спеціально виготовлений 12-тонний орган фірми Sauer із Франкфурта-на-Одері, який мав 30 регістрів, два модулі та 2074 труби.
В 2011 році будівлю храму було передано релігійній громаді, яка перепланувала частину підвальних приміщень під православний храм. Більша частина будівлі використовується як «Будинок органної та камерної музики».
Брянська (Миколаївська) церква (Дніпропетровський будинок органної та камерної музики)» - пам’ятка архітектури національного значення, охоронний № 040024-Н, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 № 929.
Будівля Палацу Праці (нині «Український Будинок»), проспект Сергія Нігояна, 47
Палац Праці збудовано у 1926-1932 роках за проєктом архітектора Олександра Красносельського. Палац Праці архітектора О. Л. Красносельського - це один із перших Палаців культури в Україні. Він найкращий у місті та один з найкращих в Україні приклад стилю конструктивізму в архітектурі громадських будівель. Вже за кілька років після відкриття Палацу стало очевидним, що необхідна подальша реконструкція та розширення будівлі. У1935 році до Палацу із західного боку почали прибудовувати велике театральне приміщення. Автором проєкту нового корпусу був О. Л. Красносельський. Театр було відкрито в 1936 році.
У проєкті Олександра Красносельського все було нове та оригінальне. Будівля об'ємна, з оригінальним 5-частним вертикальним поділом по фасаду, поряд із ультрановими формами скляних призм-еркерів, що піднімаються на всю висоту головного фасаду, знайшли місце своєрідні портики з квадратними стовпами замість круглих колон, що прикрашають бічні крила будівлі. Будівля напівовальна у плані, з боку вулиці утворює своєрідний курдовер, центральна частина якого зайнята широкими парадними сходами, що ведуть у фойє театру та його зал, і трьома трикутними еркерами. У бічних крилах розміщені кінотеатр, танцювальний зал, спортивний зал, бібліотека, у заокруглених крилах клубні приміщення. Чітке зонування процесів дозволяє автономну експлуатацію клубної та видовищної частини будівлі. Палац Праці згодом було перейменовано на Палац культури ім. Ілліча.
У роки німецької окупації під час Другої світової війни в Палаці Праці влаштовані казарми і конюшні. 18 грудня 1955 року після реконструкції Палац Праці був знову відкритий. У 1960-1980 роках у ньому розміщувалася Дніпропетровська обласна філармонія. У будівлі працювали десятки творчих колективів та дитячих гуртків, а у величезній залі з унікальною акустикою виступали провідні музичні колективи країни, видатні співаки опери та естради.
На початку 1990-х років Палац культури імені Ілліча змінив своє ім'я на «Український дім». З початку 2000-х років будівля Палацу практично не використовувалася і потребувала реконструкції. Шанс на друге життя Палац отримав у листопаді 2017 року, коли його продали за 7,875 мільйона гривень. До 2021 року частину палацу культури відреставрували, частково замінили покрівлю та більшість вікон, пофарбували фасад з боку проспекту Сергія Нігояна.
Цікаві факти
Проспект Сергія Нігояна знаходиться у Чечелівському та Новокадацькому районах м. Дніпра. Його довжина 3100 метрів.
30 травня 1906 року відкрилась Брянська лінія міського трамваю. Лінія починалася біля Будинку Ботте (на розі проспекту Карла Маркса (нині Дмитра Яворницького) та вулиці Шмідта (нині Степана Бандери), піднімалися до проспекту Пушкіна (нині Лесі Українки) до Брянського заводу.
Брянську церкву розписував відомий український художник Іван Їжакевич.
У 1915-1916 роках Лев Пріцкер побудував 2-поверховий будинок і перевів туди свою аптеку, а в колишньому приміщенні відкрився «Біоскоп Сквирського» - найбільший кінотеатр того часу. Після революції у цьому будинку функціонував молодіжний клуб «Маяк».
У Палаці Праці (Палац культури імені Ілліча, нині Український дім) у залі була розкішна люстра, яка мала 15 тисяч кришталевих фрагментів.
Театр у Палаці Праці був відкритий в 1936 році, його сцена була найбільшою в місті і вміщувала 1600 глядачів (до побудови театру опери і балету в 1974 році).
Спеціально для головного залу Будинку органної та камерної музики було виготовлено найбільший орган в Європі, унікальний як по звучанню, так і за розмірами, який взято під охорону ЮНЕСКО.
27 квітня 1987 року відбувся перший концерт у Будинку органної та камерної музики.