Вулиця Столярова в місті Дніпро перейменована на честь Павла Петровича Скоропадського (1873-1945), державного і військового діяча, генерал-лейтенанта Російської імператорської армії, корпусного отамана військ Української Народної Республіки, Гетьмана всієї України та військ козацьких (29.04.1918-14.12.1918).
Павло Петрович Скоропадський народився 15 травня 1873 року в м. Вісбаден (Німеччина). Походив з українського гетьмансько-старшинського роду. Дитячі роки провів у родинному маєтку Тростянець (на Сумщині). На його виховання вплинули мати та дід Іван, полтавський губернський маршалок, меценат, благодійник, засновник Тростянецького дендропарку.
У 1886-1893 рр. навчався в Пажеському корпусі в м. Санкт-Петербурзі. У1893 році став корнетом Кавалергардського полку. Із 1897 року поручник, 1901 року - штаб-ротмістр. Павло Петрович Скоропадський учасник російсько-японської війни (1904-1905 рр.): ад’ютант командувача Східного загону Ф. Келлера, командир 5-ї сотні 2-го Читинського козачого полку, ад’ютант головнокомандувача російських військ на Далекому Сході М. Ліневича. З 1905 року продовжив службу в Кавалергардському полку, з 1910 року - полковник, командир 20-го Фінляндського драгунського полку, з 1911 року - Лейбгвардії кінного полку, 1912 року - генерал-майор. Він учасник Першої світової війни: командир Кінного полку, зведеної гвардійської кавалерійської бригади та дивізії, 5-ї та 1-ї гвардійських кавалерійських дивізій, в. о. командувача Гвардійського кавалерійського корпусу, командувач 34-го армійського корпусу. З листопада 1917 року - корпусний отаман 1-го Українського козацького корпусу.
Після Жовтневого перевороту 1917 році в Петрограді підтримав Українську Центральну Раду. Успішно боровся з більшовиками на Південно-Західному фронті. У грудні очолював українські війська на Правобережжі, використовував підрозділи корпусу та загони вільного козацтва для роззброєння збільшовичених частин, не допустив їх до м. Києва. Після відновлення української влади в березні 1918 року вдався до створення власного політичного проєкту - Української народної громади. Здобув популярність серед поміркованого та консервативного таборів, а також німецького й австро-угорського командування в Україні. За умов поблажливого нейтралітету німецького командування відбувся державний переворот. 29 квітня 1918 року на всеукраїнському з’їзді хліборобів-власників Павла Скоропадського проголосили Гетьманом всієї України та військ козацьких.
Упродовж 29 квітня -14 грудня 1918 року Павло Скоропадський розбудовував систему одноосібної влади, яка спиралася на історичні та національні традиції, тяжіла до авторитаризму, мала тимчасовий характер. Повернув приватну власність на землю та засоби виробництва. Мав значні успіхи в зовнішній політиці (державний візит до Німеччини, дипломатичні відносини з нейтральними державами), розбудові економіки, фінансів, культурному розвиткові (запровадження м’якої українізації, створення національних наукових і культурних інституцій). Водночас не було вирішено найголовніші проблеми (земельна та соціальна). Зовнішньою гарантією стабільності стала німецька й австро-угорська присутність
Формальним приводом до державного перевороту стала грамота від 14 листопада 1918 року проголошення курсу на федерацію з небільшовицькою Росією. Очолив повстання Український національний союз, який того самого дня створив Директорію УНР та проголосив Павла Скоропадського поза законом. Гетьман (не бажаючи продовжувати братовбивчу боротьбу між українцями) 14 грудня 1918 року підписав зречення, за допомогою німців виїхав до м. Берліна.
У 1919 році Павло Петрович Скоропадський з’єднався з родиною у Швейцарії. У 1921 році повернувся до Німеччини, оселився у Ванзеє - передмісті м. Берліна. В еміграції остаточно позбавився федералістських ілюзій, перейшов на самостійницькі позиції. Гетьманський рух здобув авторитет в української еміграції в Європі, Америці, на Далекому Сході (Китай, Маньчжурія).
Друга світова війна стала для Павла Скоропадського важким випробуванням. Вимушене перебування на території Німеччини вимагало рахуватися з реаліями нацистського режиму. Напередодні війни відправив сина і офіційного спадкоємця Данила до Великої Британії, щоб через впливових знайомих (фінського президента К. Г. Маннергейма) налагодити контакти з нейтральними державами, західними учасниками антигітлерівської коаліції. На відміну від деяких інших українських діячів не сподівався на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Користувався авторитетом серед українців другої хвилі еміграції.
Під час подорожі до Баварії важко поранений унаслідок бомбардування залізничної станції Плятлінг. 26 квітня 1945 року помер від ран і похований у с. Меттен (Німеччина; згодом перепохований в Оберсдорфі; нині м. Волькерсдорф-ім-Вайнфіртель, Австрія).
26 липня 2024 року - розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрація № Р-314/0/3-24 вулицю Столярова в Центральному районі м. Дніпро перейменувано на вулицю Павла Скоропадського.