Половиця - колишня запорозька слобода XVIII століття, на місці якої виник історичний центр сучасного міста Дніпро
Половиця - одне з численних поселень, які виникли за часів останнього Коша. Походження цієї назви залишається невідомим: можливо, вона походить від імені першопоселенця Половика або через своє розташування на половині шляху Дніпром між Старим і Новим Кодаками. Також існує ймовірність, що слобода отримала найменування від річки Половиці, або ж, навпаки, річку назвали на честь цього поселення.
На карті Де-Боскета 1751 року Половиця вже значилася слободою. Зруйнована царським наскоком 1769 року, вона швидко відродилася й особливо зросла після ліквідації Запорозької Січі, коли значна частина козацтва осіла в цих благодатних місцях, віддалених від небезпечних татарських шляхів.
«Хати у них були великі і малі, тільки тоді плани (садиби) були великі… городи були от гори, де Собор та аж до самісінького Дніпра … По горі стояли вітряки, криті очеретом» – згадувала Половицю одна з колишніх жительок вже у середині ХІХ століття. Були у Половиці водяні млини, майстерні, базар, слобода була, хоч і невеликою, але досить заможною.
У 1781 році за ініціативою місцевих козаків у слободі Половиця розпочалося будівництво дерев'яної церкви Святих Петра і Павла, яким керував майстер Данило Дерев'янко. Влітку 1783 року спорудження храму успішно завершили, проте освятити його не встигли, оскільки 6 серпня масштабна пожежа повністю знищила нову будівлю за кілька днів до запланованих урочистостей.
У 1784 році через плани будівництва Катеринослава на місці козацької слободи Половиці зведення тамтешнього храму відклали, а згодом сюди прибули будівельники та військові. Корінним жителям наказали стати міщанами або виїхати, і більшість мешканців, прагнучи зберегти вільне життя й спокій, обрала переселення.
Останньою справою мешканців Половиці стало спорудження у 1786 році молитовного будинку на честь Казанської ікони Божої Матері, на місці якого пізніше звели Успенський собор.
Слобода Половиця не залишила по собі жодного сліду, окрім землі, на якій вона була розташована, де зараз розкинувся центральний район Дніпра, а також двох великих садів, які згодом перетворилися на сучасні парки імені Тараса Шевченка та Лазаря Глоби.
Історія сучасного міста Дніпро тісно переплетена з легендами про старовинну козацьку слободу Половицю та однойменну річку, яка нині тече переважно у колекторі під центром міста.
Легенди та перекази козацької Половиці
Три козаки та Трьомсин богатир
За переказами старожилів, усю центральну прибережну частину сучасного Дніпра займали дрімучі дубові ліси. Троє козаків зупинилися переночувати в лісі, де знайшли в орлиному гнізді немовля та всиновили його. Вони виховали з хлопчика могутнього запорізького лицаря, який згодом прославився під іменем Трьомсин-богатир. А на місці лісу, де знайшли малюка, з часом постала слобода Половиця.
Сади Лазаря Глоби
Козацький осавул Лазар Глоба - один із найшанованіших першопоселенців слободи Половиця. За переказами, він мав дивовижний дар: посаджені ним дерева приживалися миттєво, а його сади дали початок сучасним паркам імені Тараса Шевченка та Лазаря Глоби. Сам осавул прожив понад сто років завдяки цілющій тутешній природі та чистим водам річки Половиці.
Підземні ходи Половиці
Давні перекази свідчать, що вся територія під центральною частиною сучасного міста прорізана розгалуженими підземними ходами, глибокими льохами та таємними норами. Саме в цих надійних сховищах мешканці козацької слободи Половиці рятувалися від раптових набігів кримської орди та ховали свої скарби.
Легенда про козака-характерника та рибалку
Уночі відставний рибалка-запорожець із Половиці зустрів на Дніпрі величезного вовка, який заскочив до його човна. Козак не злякався, а спокійно перевіз звіра на інший берег. За кілька років до хати рибалки завітали троє побратимів із багатими гостинцями. Один із них виявився козаком-характерником - тим самим вовком. Рятуючись від ворогів, він чарами перекинувся на звіра, а завдяки сміливості рибалки зміг урятувати своє життя.
Рай та пекло в підземеллях Половиці
Селянин знайшов під хатою підземелля, де на купі золота сидів старий дід. Старець показав йому пекло, де голодні люди гинули біля казана з кашею через егоїзм, і рай, де всі були ситі завдяки взаємодопомозі. Дід наказав чоловікові навчити людей жити правильно та дав казанок золота, яке згодом пішло на виготовлення начиння для Успенської церкви.
Історичне пророцтво: від пожежі храму до заснування Катеринослава
Коли з невідомих причин вщент згорів храм Святих Петра і Павла, місцеві жителі сприйняли це як лихе знамення. Подія виявилася пророчою: невдовзі Запорозьку Січ було ліквідовано, а на місці козацької слободи Половиця почалася розбудова Катеринослава.