Іван Іванович Манжура (1851-1893) - український поет, фольклорист, етнограф, журналіст, лексикограф, перекладач, дійсний член історико-філологічного товариства при Харківському університеті.
Іван Іванович Манжура народився 1 листопада 1851 року в Харькові в сім’ї дрібного службовця. Мати померла рано і він зазнав поневірянь разом з батьком. Потім його долею почала опікуватись тітка по матері, дружина відомого вченого-філолога О. О. Потебні. Іван закінчив повітову школу, а згодом його, як кращого учня, прийняли до 2-ї Харківської чоловічої гімназії (1864-1870). За непокірну вдачу Іван Манжура був виключений з 6-го класу гімназії. В 1870 році вступив до Харківського ветеринарного інституту, з якого його виключили як «неблагонадійного», без права вступу до вищого навчального закладу.
Іван Манжура мешкав на Катеринославщині - то в самому губернському місті, то в навколишніх селах. Манжура збирав, записував і вивчав кращі зразки народної творчості: пісні, казки, думи, прислів’я, приказки, загадки, а також збирав рідкісні екземпляри рослин і комах, якими поповнював колекції знайомих учителів Катеринослава. Він здійснив мандрівки Катеринославщиною, Харківщиною та Полтавщиною, працюючи на різних дрібних посадах. Як етнограф та фольклорист, Іван Манжура зібрав багато матеріалів, які були частково надруковані у збірці українських пісень В. Антоновича та М. Драгоманова (1875 р.). У 1890 році вийшла збірка «Казки, прислів'я тощо, записані в Катеринославській та Харківській губерніях», в 1894 році - «Малоросійські казки, перекази, прислів'я, повір'я, записані в Катеринославській губернії». Його статті на етнографічні теми публікувалися на сторінках періодичних видань «Екатеринославский юбилейный листок», «Киевская старина», «Екатеринославские губернские ведомости», «Этнографическое обозрение». В 1876 році Іван Манжура брав участь у російсько-турецькій війні та повернувся пораненим.
Більше відома літературна творчість Івана Манжури, перші публікації з'явилися в 1885-1886 роках на сторінках катеринославського тижневика «Степь» під псевдонімом Іван Калічка. Це були вірші: «Босяцька пісня», «На пасіці», «З заробітків», «Веснянка», «26 лютого», «Моїм судцям», «Лілеї». Поетична збірка Івана Манжури «Степові думи та співи» побачила світ у 1889 році, тоді ж він підготував і другу «Над Дніпром», а також збірку літературно опрацьованих фольклорних матеріалів «Казки та приказки і таке інше. З народних уст зібрав і у вірші склав Іван Манжура», які за життя поета не були опубліковані. У його спадщині залишились поеми-казки «Трьомсин-богатир», «Іван Голик» та «Казка про хитрого лисовина...».Поеми-казки були створені цілком на народних легендах та присвячені запорізьким козакам, але друком вони вийшли вже після смерті автора, на сторінках ілюстрованого українського двотижневика «Дніпрові хвилі» в 1912 році. З 1887 року Іван Манжура - дійсний член історико-філологічного товариства при Харківському університеті.
Помер І.І.Манжура в 1893 році. Поховали поета на Севастопольському цвинтарі.