Михайло Антонович Чхан (1926-1987) - один із найкращих українських поетів 1960-1970-х років і найпомітніших поетів-шістдесятників Придніпров’я.
Життєвий і творчий шлях Михайла Чхана складний і трагічний. Він, людина чесна й мужня, із складною, суперечливою, непересічною долею, належить до тієї когорти літераторів, які двічі приймали на себе вогонь - у роки війни і в застійні часи.
Михайло Антонович Чхан народився 14 вересня 1926 року в селі Кам’янка Апостолівського району на Дніпропетровщині. Юність поета припала на початок війни, в 1941 році він закінчив вісім класів середньої школи і разом з односельцями евакуйовував колгоспну худобу і майно за Волгу. В 1943 році пішов на фронт, у бою під Паневежисом (Литва) був тяжко поранений, демобілізувався в 1947-му році, закінчив десятирічку, потім - Дніпропетровський металургійний інститут (нині Український державний університет науки і технологій), працював інженером-конструктором на заводі імені К. Лібкнехта, старшим інженером в рідному інституті, на кафедрі печей, де його вважали першокласним спеціалістом.
В українську літературу Михайло Чхан увійшов у роки «хрущовської відлиги» разом з літературним поколінням «шестидесятників». Будучи старшим за віком і життєвим досвідом, він за висловом дніпропетровського письменника В. Савченка, здійснив величезний вплив на свідомість цілого покоління дніпропетровських поетів і прозаїків; на їх творчості, без перебільшення, позначився патріотизм і громадська свідомість М. Чхана. Головна тема його творів - безмежна любов до України, до степових лицарів - козаків, до рідної пісні, мови. Він - один із перших авторів, хто почав писати про репресованих у сталінських концтаборах.
Перша збірка віршів Михайла Чхана «Не заходить сонце» побачила світ у 1959 році, коли її автору виповнилося тридцять три роки, і була схвально зустрінута літературною критикою. Друга збірка поезій - «Грані» вийшла у 1966 році, через сім років після дебютної книги. Критика назвала «Грані» найвидатнішим явищем на горизонті тогочасної літератури, а її автора новою зіркою української національної поезії. Михайла Чхана прийняли до Спілки письменників України. Але із виходом збірки не лише зріс літературний авторитет поета. У вміщених в збірку і, якимось дивним чином, пропущених цензурою, трьох віршах - «Фараон», «Тінь», «Честь і чесність», була сатира на «застійних» партійних лідерів, що ускладнило подальше життя поета.
Влада зарахувала М. Чхана до опозиції. Поет піддається психологічним і фізичним утискам. Напевно, лише завдяки своїм фронтовим заслугам він не потрапив до мордовських концтаборів, але до психушки саджали його не раз. Такою була правда життя. І хоча в наступні роки побачили світ ще п’ять збірок «Озонія» (1967), «Ярило» (1970), «Куранти», «Високе» (1975), «Землелюби» (1976), більша частина написаного лишалася в шухляді столу.
На 61-му році поет Михайло Антонович Чхан пішов з життя. Уже по його смерті, зусиллями видавництва «Січ» та голови комісії по спадщині М. Чхана, театрознавця і режисера С. Я. Левенця, вийшли ще дві збірки - «Зоря в піке» і «Легенди про козаків», за які поету у 1993 році посмертно була присуджена літературна премія ім. Д. І. Яворницького, єдина його відзнака, крім ордена Великої Вітчизняної війни I ступеня та фронтових медалей.
У 2007 році у видавництві «Дніпрокнига» вийшла збірка «Вибране», куди увійшли поезії з вищеназваних збірок та «шухлядні» твори з архіву поета. Символом визнання ролі і місця М. Чхана в сучасній українській літературі стали започатковані у 1989 році Дніпропетровським обласним управлінням культури, Дніпропетровською організацією Спілки письменників України та обласним центром народної творчості Чханівські читання.