Лев Володимирович Писаржевський (1874-1938) - видатний хімік, професор, з 1927 року директор створеного з його ініціативи Українського інституту фізичної хімії (нині інститут фізичної хімії ім. Писаржевського АН УРСР), академік Академії Наук СРСР та УРСР.
Лев Володимирович Писаржевський народився 14 лютого1874 року в м. Кишеневі у родині службовця. Коли хлопчику було чотири роки помер батько і мати з малолітніми дітьми переїхала до Одеси. Після закінчення гімназії в 1896 році він вступив на хімічний факультет Новоросійського університету (нині Одеський Національний університет імені І. І. Мечнікова), де отримав вищу освіту й почав свою наукову діяльність. Л. В. Писаржевський спільно зі своїм учителем професором П. Г. Мелікішвілі (Меліковим) займався вивченням неорганічних перекисів. За чотири роки разом з учителем він опублікував 18 праць, присвячених вивченню неорганічних перекисів. В 1899 році зведена праця «Дослідження над перекисами» була удостоєна Ломоносівської премії Академії наук. У 1900 році Лев Володимирович одержав дворічне наукове відрядження за кордон, після повернення до Одеси у 1903 році захистив магістерську роботу. У 1904-1908 роках він працював професором Юр’ївського університету (нині Тартуський університет), а з 1908 року професором Київського політехнічного інституту. В 1911 році група професорів та викладачів подала у відставку у знак протесту проти політики міністра народної освіти Л. А. Кассо. Після звільнення з університету наукова діяльність Л. В. Писаржевського була перервана на два роки протягом яких він читав курси в двох петербурзьких інститутах, а паралельно працював у Москві редактором журналу «Природа». В 1913 році Лев Володимирович успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Вільна енергія хімічної реакції та розчинник». Захист докторської дисертації ознаменував остаточне його визнання як видатного вченого.
У 1913 році він переїхав до Катеринослава, де працював професором Гірничого інституту. Коли почалася Перша світова війна Лев Писаржевський зібрав студентів і в короткий термін налагодив виробництво саліцилових препаратів, уротропіну, перекису водню, йоду. Особлива увага приділялася йоду з морських водоростей новим способом, який запропонував Лев Володимирович. Він допоміг організувати в місті завод з видобутку йоду з морських водоростей та виробництво спрощених протигазів у своїй лабораторії. Курси медсестер організовані Л. В. Писаржевським при гірничому інституті (1916 р.) були перетворені на вищі жіночі курси, які зіграли важливу роль у відкритті університету і медичного інституту (1918 р.). Упродовж багатьох років він керував роботою хімічного відділення університету, очолював кафедру неорганічної хімії (1918-1925 рр.). У 1926 році з його ініціативи відкрито хімічний факультет у гірничому інституті, який реорганізовано у 1930 році на Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. У 1929-1934 роках він паралельно працював також у Політехнічному інституті у Тбілісі. У1927 році створена Л. В. Писаржевським кафедра електронної хімії була перетворена на інститут фізичної хімії. Він був першим директором інституту, який спочатку перебував у Дніпропетровську, потім був перебазований до Києва. В 1936 році, ще за життя Л. В. Писаржевського, інститут отримав ім'я засновника. Нині це Інститут фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського Національної Академії наук України.
Лев Писаржевський став одним із основоположників викладання хімії як наукової дисципліни. Він видав два підручника - «Введення в хімію» (1926 р.) і «Неорганічна хімія» (1930 р., спільно з дружиною М. А. Розенберг). Він автор понад 130 статей і праць. Визнанням успіхів його науково-педагогічної та організаторської діяльності стало присвоєння звання заслуженого діяча науки УРСР (1935 р.), нагородження Ленінською премією (1930 р.), орденом Леніна (1935 р.), обрання дійсним членом Академії наук УСРР (1925 р.) та СРСР (1930 р.).
Лев Володимирович Писаржевський помер 23 березня 1938 року, похований у Дніпропетровську на Новому єврейському цвинтарі.