Володимир Павлович Небоженко (1941) - відомий український скульптор, Народний художник України, член Національної спілки художників України, Почесний громадянин Дніпра.
Володимир Павлович Небоженко народився 6 травня 1941 року у селі Богданівка Васильківського району Дніпропетровської області. Дитинство пройшло на хуторі Преображенка того ж району, потім - у селищі Покровське Покровського району. Дуже рано виявив здібності до малювання, займався у дитячій художній студії, хотів стати художником. У1959 року закінчив технічне училище за фахом тесляр-столяр. Вирішив вступати до художнього училища, але конкурс на відділення художників був 24 особи на місце, вступив вчитися на скульптора - у 1959-1966 роках навчався на скульптурному відділенні Дніпропетровського державного художнього училища ім. Є. В. Вучетича. За словами самого В.П. Небоженка, він полюбив працювати з глиною та гіпсом. І процес народження образу з податливої грудки глини виявився настільки захоплюючим, що вже на другому курсі училища він хотів бути тільки скульптором. У 1966-1972 роках навчався на скульптурному факультеті у Київському державному художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). З 1968 року - учасник всесоюзних, республіканських, обласних художніх виставок.
Під час навчання в училищі, Дніпропетровськ став для нього рідним, тому Володимир Небоженко після закінчення інституту повернувся в наше місто. І незабаром у Дніпропетровську з'явилася його перша знакова робота - пам'ятник легендарному лікарю-фтизіатру Миколі Семашку, створений лише за кілька місяців.
Наступна значна робота Володимира Небоженка - добре усім відомий монумент льотчика Валерія Чкалова, що знаходився у парку Лазаря Глоби обласного центру, за рішенням міської влади демонтований у грудні 2022 року. Пам'ятник був дуже виразним і мав унікальну прив'язку до місцевості.
Наступним подієвим твором В. Небоженка став пам’ятник воїнам 152-ї стрілецької дивізії, встановлений до 40-річчя Перемоги на житловому масиві Червоний Камінь у районі форсування Дніпра під час Другої світової війни. У цей пам'ятник скульптор вклав найбільшу частину душі та серця, тому що сам був сином загиблого на війні воїна. Робота над пам’ятником тривала сім років. За нього у 1989 році В. Небоженко отримав звання «Заслужений художник України».
Почесне місце в художньому доробку майстра посідає пам’ятник молодому Кобзарю, встановлений у сквері навпроти Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченко. Скульптура створювалася з автопортрета Тараса Григоровича, написаного ним після визволення з кріпацтва у 24-річному віці. За цю роботу у 2000 році скульптор був удостоєний високого звання народного художника України. Пам’ятник було відкрито у першу річницю незалежності України.
У 2002 році визначною подією у творчості скульптора стало відкриття у Дніпропетровську пам’ятника почесному громадянину міста Катеринослава, видатному земляку, який розвідав багатства надр нашого краю, започаткувавши еру індустріального розвитку регіону Олександру Полю.
В.П. Небоженка вшановано пам’ятною медаллю «За заслуги перед містом». У 2011 році йому присвоєно звання Почесного громадянина Дніпра. Він - лауреат Дніпропетровської обласної премії ім. Г. Петровського (1975), Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Г. Сковороди (2018).
В. П. Небоженко працює в галузі станкової та монументальної скульптури. Використовує переважно бронзу та граніт. Основні твори скульптора: фігурна композиція «Сурмач»; скульптурні портрети - В. Зайцев, Зв’язковий, О. Бірюкова - студентка будзагону, Комбайнер М. Циганок, Герой Соціалістичної Праці І. Кісенко, Академік В. Моссаковський (також надгробок), Мати, Т. Шевченко, Дружина Вікторія, Художник В. Матюшенко; пам’ятники - лікарю Миколі Семашку, Невідомому офіцеру, Валерію Чкалову, Молодому Тарасу Шевченку, Олександру Полю, Тарас Шевченко-художник (м. Прилуки Чернігівської області), кошовому отаману Головку; монумент, присвячений воїнам 152-ї стрілецької дивізії на місці форсування Дніпра в 1943 році; погруддя - Т. Шевченка, О. Гончара; меморіальні дошки - театральному діячеві та режисеру Лесю Курбасу (Відень), М. Селезньову, С. Духовенку, О. Красносельському, К. Чеканьову, Г. Логвіну, М. Кокіну, М. Янгелю, М. Сапожникову, меморіальна стелла громадянам Дніпропетровська, розстріляним на території школи № 9, де в 1941-1943 було гестапо та інші.
Головна риса творчого методу В.П. Небоженка - здатність лаконічними засобами відтворювати пластику художніх образів, що характерно для української скульптури кінця XX століття. Говорячи про пам'ятники, створені скульптором, треба зазначити, що він завжди докладно вивчав свого героя і намагався відобразити не лише фотографічну точність портрета, а головним чином його суть. До того, як пам’ятник в завершеному вигляді опиниться на постаменті, проходить час творчих пошуків, створення моделей, ескізів, варіацій.
В.П. Небоженко протягом десятиліть створює скульптурне обличчя Дніпра, завдяки його роботам місто стає ще гарнішим. І сьогодні кожен день скульптора - це творчі плани та ідеї, пошук нових художніх образів і рішень.