Антон Опанасович Хорошун (1893-1970) - відомий український драматичний актор, народний артист України.
Антон Опанасович Хорошун народився 11 (23) липня 1893 року в селі Тулинці Македонської волості Київської губернії (нині Обухівський район Київської області) у хліборобській сім’ї. З дитинства був талановитим, мав гарний голос, грав в аматорських театральних гуртках, навчався на драматичних курсах. Під час служби у залізничному полку у Санкт-Петербурзі, співав у складі хору в оперних постановках Народного дому. Коли полк було розформовано, Антон Хорошун потрапив до Катеринослава. В Катеринославі працював на залізниці та відвідував різні професійні та самодіяльні театральні гуртки.
15 травня 1918 року у Києві було створено «Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка», 1 вересня 1918 року він почав діяти. Антон Хорошун потрапив до колективу театру, коли той з великим успіхом гастролював у 1921 році в Катеринославі. Завдяки гарному голосу, актора-аматора запросили у виставу «Гайдамаки»: потрібен був виконавець епізодичної ролі козака, який заспівує пісню «Ой, нащо ж, браття». Цей епізод став початком довгого акторського шляху А. Хорошуна у цьому театрі.
Спершу театр шість років мандрував. Після успішних гастролей у Дніпропетровську, на прохання трудящих, як відзначалося у постанові міської ради від 14 липня 1927 року, він залишився у нашому місті - став Дніпропетровським українським драматичним театром імені Т.Г. Шевченка (нині Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка), в ньому пройшла сценічна діяльність актора Антона Опанасовича Хорошуна.
Ролі Ґонти (спектакль «Гайдамаки»), Воєводи (спектакль «Мазепа»), Гната Голого (спектакль «Сава Чалий»), Гната Гирі (спектакль «97»), Дронка (спектакль «Пошилися в дурні»), зіграні актором у перше п’ятиріччя творчої роботи, стали фундаментом подальшого дуже успішного розвитку його акторської кар’єри. Творча індивідуальність А.О. Хорошуна особливо яскраво і глибоко розкрилася в образах мужніх, героїчних і сильних людей. У 1930-1940-х роках він затвердив у трупі шевченківців своє амплуа - соціальний герой. Його виразні сценічні дані - талановите перевтілення, палкий темперамент, низький і сильний з бархатним відтінком голос, зовнішність - високий зріст, імпозантний вигляд, сприяли створенню високохудожніх образів в різнопланових роботах - трагедіях, драмах, комедіях.
Під час Другої світової війни бригади артистів театру їздили з концертами на фронт, жоден виїзд не проходив без Антона Хорошуна. Після війни актору щастило на ролі класичного репертуару: Отелло в однойменній трагедії Шекспіра, Монтанеллі в «Оводі» Е. Войнич, Макар Барильченко у «Суєті» І. Карпенка-Карого, Командор у «Кам’яному господарі» Л. Українки, Радивон Коваль в «Устимі Кармелюку» В. Суходольського та інші.
Майже до 75 років, незважаючи на тяжку хворобу, Антон Опанасович грав у театрі, був наставником молодих акторів. 5 березня 1970 року він пішов із життя, п’ятдесят років з якого було присвячено сцені. Його ім’я - серед найуславленіших акторів в історії українського театру. В пам’ять про видатного актора засновано регіональну мистецьку премію імені народного артиста УРСР Антона Хорошуна для відзначення народних театрів.