Микола Андрійович Карплюк (1923-2017), прозаїк, драматург. Член НСПУ (1958)
Микола Андрійович Карплюк народився 11 серпня 1923 року в селі Піщів Ярунського (нині Звягельського, колишнього Новоград-Волинського) району Житомирської області. Одразу після закінчення школи сімнадцятирічним юнаком він пішов на фронт Другої світової війни, де воював у складі 1-го Українського фронту як бронебійник - винищувач ворожих танків. За свої подвиги майбутній письменник отримав бойові нагороди. Повернувшись із війни, зустрів своє кохання - дружину Віру, яка стала його головною життєвою опорою і надихнула на створення однієї з найкращих його повістей «Ганка».
Прагнучи пов'язати життя з літературою, Микола Карплюк вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, який закінчив у 1958 році, а згодом, у 1960 році, завершив навчання на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені Максима Горького в Москві. Протягом тривалого часу письменник перебував на культурно-освітній та редакційній роботі. Зокрема, з 1961 по 1966 рік він працював головним редактором художніх програм Дніпропетровського обласного телебачення, а в 1967-1968 роках обіймав посаду редактора художньої прози у місцевому видавництві «Промінь». З 1958 року він був членом Національної спілки письменників України
Микола Карплюк писав переважно на теми Другої світової війни та повоєнного часу. У 1957 році побачила світ його перша книжка - повість «Осінні ночі», яка розповідала про боротьбу українського народу проти загарбників. Цей твір спочатку опублікували в республіканському журналі «Жовтень», згодом передрукували в одній з українських газет у Буенос-Айресі (Аргентина), а потім видали окремою книжкою в Дніпропетровському обласному видавництві.
У 1957 році вийшли повість Миколи Карплюка «Осінні ночі» та нарис «В Терновій балці». Згодом письменник завершив роман «День мій - вік мій» (1965) про драматичну долю партизанів-розвідників у Дніпровських плавнях. У 1974 році видавництво «Промінь» об’єднало в одній книзі повісті «Ганка» і «Осінні ночі», а у 1979 році київське «Дніпро» перевидало під однією обкладинкою роман «День мій - вік» та «Ганку». Заслужене визнання прозаїку приніс роман «Гіркий мед» про людей нікопольського рудного краю та щире кохання колишнього офіцера Андрія Ромадана і медсестри Софії Гаєнко. Перша частина цього емоційного твору з’явилася у 1977 році, друга - у 1982-му, після чого роман неодноразово перевидавався, зокрема у 1986 році.
У 1967 році Микола Карплюк написав роман «Сніги», у якому гостро й принципово показав біди й негаразди в сільському господарстві та важкі долі сільських трудівників, проте через цензурні чи ідеологічні причини цей твір побачив світ лише у 1990 році у видавництві «Промінь». Творча спадщина автора продовжувала публікуватися і пізніше: у 2005 році в «Антології прози Придніпров’я» вийшло його оповідання «Лісничиха», а в журналі «Січеслав» були надруковані драма «Невиплакана сльоза» у 2008 році та твір «Зла потіха» у 2009 році. Для його прози характерні глибокий психологізм та відображення життєвих випробувань звичайних людей.
Микола Андрійович Карплюк помер у 2017 році.